Перші переможці цьогорічної Нобелівки відомі!
У галузі «Фізіологія та медицина» слава знайшла Гарві Дж. Альтера, Майкла Гоутона і Чарльза М. Райса за відкриття вірусу гепатиту С.
Це тріо вчених зробило вирішальний внесок у боротьбу з гепатитом, який передається через кров. Ця хвороба є складною проблемою охорони здоров’я, спричиняючи цироз та рак печінки у людей у всьому світі.
Гарві Дж. Альтер, Майкл Гоутон і Чарльз М. Райс здійснили дослідження, які привели до відкриття нового вірусу - вірусу гепатиту С. До їхньої роботи уже були відомі віруси гепатиту А і В, але більшість випадків гепатиту, що передаються через кров, залишались незрозумілими. Ідентифікація нового вірусу виявила причину решти випадків хронічного гепатиту та зробила можливим проведення тестувань хвороби та створення нових ліків, які врятували мільйони життів.
Гепатит або запалення печінки – це хвороба, яку викликають переважно цинічні шматки нуклеїнових кислот в білковій капсулі та ліпідній упаковці (віруси). Але часто подібний удар в печінку може виконати й безконтрольне поглинання алкоголю, токсини та аутоімунні захворювання.
У 1940-х роках стало ясно, що існує два основні типи інфекційних гепатитів.
Перший, назвали гепатитом А. Він передається разом із забрудненою водою або їжею. Розвиток хвороби та вплив на людину в цьому разі відносно нетривалий.
Другий тип передається через кров і біологічні рідини. Він є гіршим типом хвороби, оскільки може призвести до хронічного стану з розвитком цирозу та раку печінки.
Ця форма гепатиту підступна, адже здорові особи можуть бути носіями хвороби упродовж багатьох років, перш ніж виникнуть серйозні ускладнення. Гепатит, що передається через кров, призводить до значного рівня захворюваності та смертності. Він тихою сапаю сполює свій врожай у понад мільйон смертей на рік у всьому світі, що підносить його в «чорний пантеон» глобальних хвороб поряд з ВІЛ-інфекцією та туберкульозом.
Якщо Ви хочете боротися із злочинцем Вам бажано його б знайти, якщо Ви хочете лікувати інфекційну хворобу – варто було б відшукати її збудника.
Перший удар по стелс-режиму збудників хронічних гепатитів завдав Барух Блюмберг у 1960-х роках. Він розконспірував одну з форм гепатиту, що передається через кров. Збудник цього недугу став відомий як вірус гепатиту В. Це відкриття дало змогу розробити діагностичні тести та створити ефективну вакцину ̶д̶л̶я̶ ̶т̶о̶г̶о̶,̶ ̶щ̶о̶б̶ ̶ч̶і̶п̶у̶в̶а̶т̶и̶ ̶в̶с̶х̶ ̶д̶о̶ ̶о̶д̶н̶о̶г̶о̶. За це відкриття Блюмберг став лауреатом Нобелівської премії з фізіології та медицини в 1976 році.
У той час Гарві Дж. Альтер з Національного інституту охорони здоров’я США вивчав виникнення гепатиту у пацієнтів, яким переливали кров. Хоча аналізи крові на нещодавно відкритий вірус гепатиту В зменшили кількість випадків гепатиту, пов’язаного з переливанням, Альтер та його колеги з побоюванням показали, що велика кількість випадків гепатиту залишається. У ті часи якраз були створені тести на вірусну інфекцію щодо гепатиту А, і стало ясно, що гепатит А не був причиною цих незрозумілих випадків. Був хтось третій. Невідомого винуватця все ще треба було вивести на чисту воду.
Велике занепокоєння викликало те, що у значної кількості людей, яким переливали кров виникав гепатит і медична маніпуляція, яка мала рятувати людей часто робила ще гірше. Альтер та його колеги показали, що кров цих хворих на гепатит людей може передати хворобу навіть шимпанзе. Цей вид тварин виявився єдиним нашим колегою по нещастю, який міг страждати на цю заразу.
Подальші дослідження також продемонстрували, що невідомий збудник інфекції мав властивості вірусу. Коло над таємничим збудником стискалося. Методичні дослідження Альтера визначили нову, чітку форму хронічного вірусного гепатиту. Таємнича хвороба стала називатися гепатитом «не А та не В». Бути таким ні рибою, ні м’ясом їй лишалось десятиліття з хвостиком.
Ідентифікація нового вірусу стала пріоритетом. Були застосовані всі традиційні методи полювання на віруси, але, незважаючи на це, вірус уникав ізоляції, наче начитався крилатих фраз Григорія Сковороди.
Майкл Гоутон, працюючи у фармацевтичній фірмі Chiron, здійснив складну роботу, необхідну для виділення генетичної послідовності вірусу. Гоутон і його колеги зібрали колекцію фрагментів ДНК з нуклеїнових кислот, виявлених у крові зараженого шимпанзе. Більшість цих фрагментів походить від геному самого шимпанзе, але дослідники передбачали, що деякі будуть похідними від невідомого вірусу. Припускаючи, що антитіла проти вірусу будуть присутні в крові, взятій у хворих на гепатит, дослідники використовували сироватки пацієнтів для ідентифікації клонованих вірусних фрагментів ДНК, що кодують вірусні білки. Якби Попелюшці видали таке завдання у вечір балу, то навряд чи вся магія світу допомогла їй зібрати цей пазл. Але наука, як відома, сильніша за чари.
Після всебічного пошуку був знайдений один позитивний клон. Подальша робота показала, що цей клонований фрагмент вірусного генома був отриманий від нового вірусу РНК, що належить до родини Flavivirus, і його назвали вірусом гепатиту С. Наявність антитіл до нього у хворих на хронічний гепатит пояснювали раніше непояснювані випадки захворювання.
Відкриття вірусу гепатиту С було вирішальним. Але був відсутній один важливий фрагмент головоломки: чи міг вірус справді викликати гепатит? У доказовій медицині одними афірмаціями та припущеннями далеко не заїдеш.
Щоб відповісти на це питання, вченим довелося дослідити, чи може клонований вірус розмножуватися та викликати захворювання.
Чарльз М. Райс, дослідник Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, разом з іншими групами, що працюють з РНК-вірусами, відшукав раніше неохарактеризований регіон в кінці геному вірусу гепатиту С. Науковці підозрювали, що саме цей «хвостик» може бути важливим для реплікації вірусу.
Райс дослідив генетичні зміни у виокремлених зразках вірусів і припустив, що деякі з них можуть перешкоджати реплікації вірусу. За допомогою генної інженерії Райс створив РНК-варіант вірусу гепатиту С, який містив цю особливу область вірусного геному і був позбавлений від інактивуючих генетичних варіацій.
Коли цю РНК вводили в печінку шимпанзе, у крові виявляли вірус і спостерігали патологічні зміни, що нагадують ті, що спостерігаються у людей із хронічним захворюванням. Це стало остаточним доказом того, що сам по собі вірус гепатиту С без реєстрації та СМС та інших супутніх факторів здатний викликати ураження печінки.
Відкриття Нобелівськими лауреатами вірусу гепатиту С є важливою віхою у нашому протистоянні з вірусами. Завдяки роботі цих вчених зараз доступні високочутливі аналізи крові на вірус, які по суті усунули гепатит після переливання крові у багатьох частинах світу, значно покращивши стан здоров'я населення в цілому. Їх відкриття також дозволило швидко розробити противірусні препарати, спрямовані на гепатит С. Вперше в історії хворобу можна вилікувати, що викликає надії на викорінення вірусу гепатиту С з нашої планети. Для досягнення цієї мети знадобляться міжнародні зусилля, що сприятимуть масовому тестуванню проб крові та забезпеченню доступності противірусних препаратів по всьому світу (але це ж треба якось відволіктися від корупції, знищення природних екосистем та надмірного використання ресурсів).
за матеріалами Довколаботаніка
